Поради психолога

Як можнадопомогти дитині добре поводитись?

Подавайте дітям приклад гарної поведінки

Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка – приклад для наслідування.

Змінюйте оточення, а не дитину

Ліпше тримати ціні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

Висловлюйте свої бажання позитивно

Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте.

Висувайте реальні вимоги

Враховуйте вік дитини, ситуацію в якій вона опинилась. Ви маєте бути терплячим до маленьких та хворих дітей.

Не надавайте надто великого значення заохоченням та покаранням

З дорослішанням дитини покарання та заохочення стають менш результативнішим. Пояснюйте причину вашого рішення. Зі старшими прагніть до компромісу, а з меншими – використовуйте тактику переключення уваги.

Обирайте виховання без побиття та крику

На початку крик та фізичні покарання можуть здаватися результативними, але згодом виявиться : щоразу ви змушенні бити все сильніше, щоб досягти бажаного результату. Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю та поваги до інших. Дослідження доводять , що вимоги дорослих часто видаються дітям незрозумілими.

Допомагайте дітям поводитися краще, даючи їм вибір

Не сперечайтеся з дитиною про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їй зробити вибір: нехай вона сама вирішує, у що одягатися чи що їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що ви її постійно контролюєте.

Проявляйте свою любов

Саме любов є найважливішою потребою всіх людей і однією з основних передумов їхньої позитивної поведінки. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.

Прислухайтеся до того, що говорить ваша дитина

Цікавтеся тим , що робить і відчуває ваша дитина.

Визначте певні обмеження для дітей

Усі взаємостосунки потребують обмежень, навіть й ті, що будуються на любові та довірі. Діти почуваються безпечніше, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.

Використовуйте сміх для того, щоб розрядити напружену ситуацію

Часом батьки бувають занадто серйозними. Умійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміятися за кожної слушної нагоди. Це допоможе сповна відчути радість батьківства.

Намагайтеся побачити світ очима вашої дтитни і зрозуміти її почуття

Пригадайте, як ви почувалися, коли були дитиною, й яким незрозумілим здавався вам світ дорослих, якщо з вами чинили несправедливо.

Хваліть і заохочуйте дитину

Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре, й заохочуйте її докладати до цього зусиль. Хваліть її за хорошу поведінку.

Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого

Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосується її. Прислухайтеся до думки дитини. Подумайте, яким чином сказати дитині щось неприємне. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.

Плануйте розпорядок дня дитини

Діти почуватимуться безпечніше, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.

Будьте послідовними у дотриманні правил, встановлених у вашій сім’ї

Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється.

Не забувайте про власні потреби!

Коли відчуваєте, що вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить вам задоволення. Якщо ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

І пам’ятайте: діти мають право на позитивне ставлення до себе.

Виховуємо обдарованих дітей

(поради батькам,які прагнуть розвивати здібності своїх дітей)

  1. Не стримувати розкриття потенціальних можливостей психіки.
  2. Уникати однобокості в навчанні та вихованні.
  3. Непозбавляйте дитини ігор, забав, казок, створювати умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності.
  4. Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб(почуття безпеки, кохання, повага до себе та оточуючих), оскільки людина, енергія якої пригнічена загальними проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження.
  5. Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам’ятайте: «Якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас».
  6. Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.
  7. Будьте терплячими до ідей, поважайте допитливість, запитання дитини. Відповідайте на всі питання, навіть, якщо вони, на ваш погляд, виходять за рамки дозволеного.
  8. Навчати слід не того, що може сама дитина, а того, що вона опановує за допомогою дорослого, показу, підказки.

Поради для батьків майбутнього першокласника

  • Не ставтеся до дитини як до маленької. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов’язків. Робіть це м’яко: «Ти в нас уже дорослий, ми можемо тобі довірити помити посуд».
  • Визначте загальні інтереси вашої сім’ї. Це може бути як спільний перегляд мультфільмів, так і розв’язання життєвих ситуацій, обговорення сімейних проблем.
  • Залучайте дитину до економічних справ родини. Поступово привчайте її порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті.
  • Не сваріть, а тим паче не ображайте дитину в присутності сторонніх осіб. На скарги на дитину інших у її присутності скажіть: «Дякую, ми обов’язково поговоримо на цю тему».
  • Навчіть дитину ділитися своїми проблемами, обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками та дорослими. Щиро цікавтеся думкою дитини — лише так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.
  • Намагайтеся якомога частіше говорити з дитиною, розвиток мовлення — це запорука успішного навчання.
  • Відповідайте на кожне запитання дитини, лише так її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.
  • Намагайтеся дивитися на світ очима вашої дитини, адже бачити світ очима іншого — основа взаєморозуміння.
  • Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, скажіть: «Вийде обов’язково, потрібно лише ще раз спробувати».
  • Формуйте високий рівень домагань. І вірте, що ваша дитина зможе все, потрібно лише їй допомогти. Хваліть малюка словом, усмішкою, ласкою.
  • Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Завжди пояснюйте причини своїх вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу.
  • Любіть дитину, знаходьте радість у спілкуванні з нею.
  • Ваша повага до дитини — фундамент шанобливого ставлення дитини до вас у майбутньому.

ДИТИНА І КОМП’ЮТЕР

Не секрет, що комп’ютер наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. став для дітей найулюбленішою іграшкою, порадником, навіть другом.

Комп’ютерні ігри захоплюють увагу дітей, приваблюють їх динамічними сюжетами, дають їм змогу жити гострими почуттями. Не секрет, що дедалі більше дітей просиджують за комп’ютером увесь час, забуваючи про радість спілкування з рідними, друзями, залишаючись наодинці з собою, не замислюючись ані про цінності життя, ані про своє майбутнє.

Потрібно не забувати про фактори ризику, яким піддається користувач під час тривалого перебування за комп’ютером:

  • електромагнітне випромінювання;
  • утома очей від мерехтіння екранного зображення;
  • тривала статична робоча поза;
  • психологічна втома від невідповідного оформлення та освітлення приміщення;
  • термін перебування за комп’ютером;
  • утома через неправильне ергономічне оформлення та психологічний уміст програмного забезпечення;
  • стреси, що виникають через застосування комп’ютера. Можливі небажані наслідки взаємодії дитини з комп’ютером слід ураховувати з самого початку її ознайомлення з комп’ютером. По можливості батьки повинні влаштовувати ознайомлення дитини з комп’ютером під керівництвом фахівця, який має бути обізнаний із негативними наслідками взаємодії з електронними засобами (зокрема, із комп’ютерною залежністю). На жаль, сьогодні обмаль і шейх фахівців, і їх роль відведена батькам. Добре, коли батьки мають уявлення про те, що користування комп’ютером є оманливим і призводить до надмірного перевантаження. Противагою надмірному захопленню комп’ютерними іграми і розвиток у дитини самоконтролю. З цією метою необхідно навчити п планувати тривалість комп’ютерної діяльності, а саме вчити:
  • призначати собі термін закінчення гри, після завершення якого, незалежно від етапу гри, обов’язково вимкнути пристрій (наприклад, канадські виробники дитячих розвивальних програм для дітей 4-6 років пропонують цікаві завдання, що розраховані на 7 хв активної роботи дитини з комп’ютером, а решта часу знадобиться на активні розвивальні ігри, малювання, вирізання, що пов’язані з комп’ютерним завданням);
  • заздалегідь визначати початок спілкування з комп’ютером і ввімкнути його лише тоді, коли настане час. Батькам бажано стежити за нерегулярністю такого дозвілля, робити перерви в конкретні дні.

Зрозуміло, що цьому має передувати роз’яснювальна робота про шкідливість надмірного захоплення комп’ютером, про те, що віртуальна реальність — це не життя, це лише паралельний, але не головний процес, і тому дозовані комп’ютерні розваги потрібно поєднувати з реальними активними діями — заняттям спортом, фізичними вправами, рухливими іграми на повітрі, спілкуванням із рідними, друзями, заняттям мистецькою діяльністю (співами, танцями, малюванням, ліпленням тощо).

Під час комп’ютерного дозвілля варто звертати увагу на інформаційні системи та розвивальні ігри, а не на ігри, що засновані на емоційному збудженні (автоперегони, зоряні війни, стрілянини тощо). Дуже корисно використовувати творчі завдання: малювання за допомогою комп’ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з пізнавальними системами.

Батьки повинні цікавитись тим, як їх діти користуються комп’ютером, контролювати зміст ігор та програм, допомагати та підбадьорювати, коли дитина виконує нові та нестандартні завдання, обговорювати комп’ютерну рекламу та агресивні ігри (це сформує розуміння того, що є для них корисним та шкідливим). Найголовніше, що потрібно пам’ятати: дитина в подальшому повинна почуватися господарем комп’ютера, а не навпаки.

 

ПОДОЛАННЯ СТРАХУ

1.Не сваріть дитину, якщо вона чогось боїться, краще з’ясувати причину і допомогти дитині змінити ставлення до свого страху.

  1. Не смійтеся і не виставляйте напоказ боязнь дитини, це може пересунути страхи на більш глибинний рівень.
  2. Не лякайте дитину ще більше. «Якщо ти зараз же не зайдеш у кімнату, я тебе відлупцюю».
  3. Не варто займатися «загартовуванням», тобто якщо дитина боїться темряви і спати сама, не замикайте її в кімнаті «щоб звикала». Ви ще більше налякаєте дитину, але це найменше, що може статися. Наслідки таких «загартовувань» сумні: неврози, заїкання, відхилення у розвитку. Якщо ви все ж хочете спробувати цей метод, поставте себе на місце малюка. Якщо ви, скажімо, боїтеся мишей, засуньте руку в клітку з великою кількістю мишей. Пройде у вас страх? На жаль, не всі батьки розуміють, яка тендітна психіка у дитини. Ніколи не кричіть на дитину. Все, що завгодно можна пояснити спокійно!
  4. Не ставтеся до страхів дітей, як до примх, тим більше не можна лаяти і карати дітей за “боягузтво”.
  5. Постійно запевняйте свою дитину, що вона в повній безпеці, тим більше, коли ви поруч з нею. Дитина повинна вірити вам і довіряти.
  6. Обговорюйте з малюком його страхи. Головне завдання батьків – зрозуміти, що саме турбує дитину і що стало причиною страху. Малюк повинен навчитися сам справлятися зі своїми страхами, але цього не відбудеться без вашої батьківської допомоги.
  7. Коли у дитини почалася паніка, займіть її грою, спостереженням за чим-небудь (наприклад, подивитися у вікно). Більше розмовляйте з дитиною!

ЧОМУ ДІТИ ПЛАЧУТЬ

Як часто ми, дорослі, вважаємо, що краще по­карати малюка, накричати на нього, ніж спокійно вислухати, спробувати зрозуміти. Адже ми сердимося не на проблему, а на те, що нас дратує плач, непослух, свій гнів на самих себе намагаємося перекласти на дитину. Хіба так можна? Нам дуже важко зрозуміти: якщо малюк плаче, отже, йому погано. Давайте спробуємо розібратися у причинах цієї неприємної поведінки наших малят.

Хочу! Напевно це найскладніша проблема, коли дити­на починає істерику в крамниці, вимагаючи чергову іграшку. «Розбори польотів» на місці — марні, маля починає грати на публіку і кричати ще дужче. Звичайно, якщо дитина розпещена і звикла отримувати все на першу вимогу, то дуже важко буде пояснити, чому зараз ви їй відмовляєте.

Мені боляче! Ну, здається все просто: якщо боляче — треба плакати. У дівчаток плач ми сприймаємо нормально, а от хлопців умовляємо терпіти, вони ж майбутні чоловіки. А чи треба? Ми не любимо, коли наші чоловіки не діляться з нами сво­їми проблемами, не розповідають про свої переживання, правда? Але ж самі виховуємо їх такими, змалечку вселяючи думку, що чоловік ніколи не повинен плакати. Звичайно, йому потім соромно зізнатися у своїй слабкості.

Мені прикро! Причина схожа на попередню, хіба що біль не фізичний, а душевний. Дитина плаче від образи, від власного безсилля, від несправедливості. Хіба можна залишатися осторонь? Це з висоти нашого віку і досвіду дитячі проблеми здаються дрібницями, ми відмахуємося від них, мотивуючи зайнятістю і марністю розмови. Але ж у такому віці навіть не­велика образа може бути трагедією життя. Головне — виявити терпіння.

Дорослі, зверніть на мене увагу! Звичайно, у століття великого прогресу нам не вдається проводити багато часу зі своїми дітьми.

«Мамо, подивися, що я намалював!» — чимало з нас мигцем по­дивляться і повертаються назад до своїх справ. А малюк хоче, щоб його роботу оцінили, обговорили, зрештою, похвалили!

Я впертий, буде так. Це вже результат вашого виховання. Мабуть, колись ви, шановні батьки, надто часто потурали дитячим капризам і примхам.

Коментарі закриті.